Америка: Весілля. Частина 3. Bridal shower
Частина 2
Я хочу розповісти про ще один обов"язковий етап передвесільних подій у Сполучених Штатах - BRIDAL SHOWER. Якщо шукати аналогії з нашими традиціями - то є майже дівич-вечір.
Нагадаю (для читача, який не стежив за передвесільними подіями із самого початку) наш наречений - американець, наречена - українка. Американська родина була більш активна і фактично спонукала нас до кожного наступного передвесільного свята. Ми це приймали. Оскільки мали дуже приблизне уявлення про американські традиції у цій справі.
Разом з тим, не раз виявлялось, що ми могли знайти щось подібне у традиціях українських. При зустрічах ми узгоджували наші дії та обговорювали найбільш значущі моменти. Ми були вдячні американцям за їх щиру готовність включати в загалом американське весілля традиції нашої країни. Проте, то не було просто. Адже кожен народ у своїх весільних традиціях реалізує якийсь досить цілісний сценарій. Коли ми намагались включити в американське щось українське, воно "ламало" сценарій весілля, було йому "чужим". Так само якби в українське додавали американського. Ми ніяк не могли скласти такий план, який би був усім до вподоби. І от, нарешті, при підготовці до bridal shower усе вималювалось і зайняло прийнятні місця у загальній лінії подій. Усі погодились, що bridal shower можна зробити майже цілковито за українськими, а весілля - за американськими традиціями.
Bridal shower проводять батьки нареченої. Ця подія є дещо виокремлена від інших, вона ближча до сім"ї нареченої, тому ми й вирішили, що вона може бути майже цілковито українською. Тобто, може бути схожою на наш дівич-вечір з елементами американських традицій. Батьки нареченого погодились.
Дівич-вечір, зазвичай роблять незадовго до весілля (проте, і не надто близько до нього, щоб залишалось досить часу для справ весільних). До вечірки обов"язково розсилають гостям (лише жінкам і дівчатам) красиво оформлені запрошення з необхідною інформацією - де, коли, де дивитись список можливих подарунків. Запрошення розсилаються не менш як за місяць-два наперед і гості мають підтвердити свою участь у вечірці. Усе це відбувається зазвичай дуже організовано і відповідально. Уміння американців (а найбільше гостей були саме американцями) берегти час і гроші свої та інших просто вражаючі.
Весілля мало відбутись влітку, то ж весна видавалась гарним часом для дівич-вечора.
Двір і сад уже буяли квітами і те додавало нам настрою при підготовці. Будинок у нас невеликий і ми раділи, що сад розквітає і можна буде провести свято у саду. Американська сторона згодна була на свято у ресторані, проте, для нас те було надто дорого, оскільки як передбачалось, немало гостей мали намір завітати на свято нареченої. Нагадаю, це свято повністю оплачується батьками нареченої. Але для самої нареченої (це за американською традицією) має до останньої хвилини залишатись сюрпризом! Отже, ми раділи, що весна і квіти нам допоможуть зробити свято гарним.
Америка - то країна, у якій, думаю, більшість жителів люблять жити у заміських будинках серед майже лісової, дикої природи. Хоч навколо будинків акуратно підстрижені газони, проте тут також цвітуть мало не усі лісові квіти. Також у парках та вдовж вулиць цвіте крокус і підсніжники, чистотіл і осот... Ми посадили лісові квіти і у себе в саду. Колись в Україні за крокусом ми бігали в гори, а тепер він цвіте біля порогу. Щоправда, дивлячись на нього, я бачу Карпати.
Стало тепло. Вінстон (не Вінстон Черчіль, а наш кіт) виходить грітися на сонечко і ми з ним разом думаємо як же зробити той дівич-вечір, щоб було і гарно, і пам"ятно, і не дуже дорого... Ви ж знаєте який Вінстон Черчіль був незвичайний у баченні великих проблем! Хто-зна як би розвивались події Другої Світової без нього.
Америка навесні квітуча неймовірно! Це не просто дерева в саду, кущі в парках, квіти вздовж тротуарів... Ця квітучість не сприймається як окремішність саду, парку, заднього двору. Вона видається якоюсь вселенською! Здається, ніби вся земля прокинулась, розквітла і забуяла радістю. Згадую мою покійну маму, яка дуже любила квіти, малювала та вишивала їх і завжди дивувалась: "Дивись, яка земля сіра. Де ж вона бере стільки барв та відтінків, щоб так заквітчувати себе навесні?". І так мені хочеться, щоб мама була тут і пораділа з нами, і подивувалась. Може її душа і прилітає до нас? Цими прекрасними квітами, не менш прекрасними пташками та метеликами. Перед весіллям все згадуєш тих рідних, котрі не можуть усе побачити і порадіти з нами.
Магнолії, величезні і могутні наче дуби височать білими куполами понад будинками. Вони є дуже різні - білі і рожеві, із квітами наче тюльпан або хрізонтема чи ромашка.
Цвітіння починається із камелій. Іноді вже у лютому. Квіти камелії мають міцні, ніби вкриті воском пелюстки, які не бояться холоду. Або й люблять холод?
Високі її кущі вкриті прекрасними білими, рожевими чи червоними квітами.
Коли йдеш чи їдеш вулицею від нас до бібліотеки (а це не менш як кілька кілометрів!), то рожеві квіти вишні створюють казковий тунель. Не менш красиво, коли пелюстки починають осипатися і встеляють землю рожевим килимом.
А це трандафір - невибаглива і дуже пахуча троянда, яка росте і в українських селах. Вона не потребує догляду. У США вона цвіте тричі за теплий сезон.
І ми, і наші наречені людимо цей час. Намагаємось затримати його хоч на фото.
Це ми - українці і батьки нареченої. Вже заморочені передвесільними проблемами. Тому стоїмо як воїни - готові до дії.
Це - наречені. Більш розслаблені. Молоді і не заморочені рутиною. А може тому, що живуть в інший час? Хоч цей час не є легким.
А це наш сад. Весна його підготувала до свята. Нам залишилось поставити намет та спланувати як його прикрасити, щоб він виглядав частинкою саду. За замислом, незадовго до свята мали ще підсадити деякі квіти, докупити квіти у великих горщиках, щоб позмістити біля намету, декорувати стрічками та вінками сам намет... Що могло зашкодити святу? Звісно, дощ чи холод. Тож ми постійно дивились на прогноз погоди у нашому містечку і з тривогою стежили за переміщенням зони дощів. Прогноз погоди у США настільки точний, що можна надворі вивішувати і знімати білизну відповідно до погодинної зміни погоди. Два дні великих дощів були дуже близько до запланованої дати свята. Проте, оскільки часу ми мали ще багато, то сподівались, що вітри їх перемістять.
Ми придбали розкладні столи та стільці, дещо для декорування, як от цю зозулясту курочку, яка "виглядатиме" з-по-між трав. Правді, наші котик та песик поставились до неї не дуже прихильно.
Із наближенням свята почалась робота по декорування воріт та хати. Знаючи, що буде колись весілля, ми вирощували у нашому саду кілька кущів та дерев із вічнозеленими пахучими гілками. Пам"ятаю, коли ще була малою, так робили хороші господарі у нашому селі - заздалегідь садили друшпан, мірту, голубі ялинки... Потім їх гілки використовували для прикрашання воріт, хати, зали, букетів. У США цей знаний з дитинства досвід згодився, оскільки тут не мислимо піти до лісу та нарубати гілок (не лише тому, що штраф за це величезний, але й тому, що це аморально), як зазвичай це роблять люди в Україні. Із лісу чи поля не можна приносити навіть квітів чи трав! А в Україні під самим Києвом у чудових соснових та дубових лісах люди із корінням повидирали на продаж конвалію та сон-траву. Колись можна було у тому розкішному пахучому лісі за пів години набрати відерце малини, чи склянку полуниць до сніданку. Тепер же сумно дивитись на поріділий ліс і мертву землю під деревами-сиротами.
Коли ворота і двір були в основному прикрашені, взялись за оздоблення всередині хати. А що, коли дощ? Маємо бути готові й до такого варіанту погоди. Можливо, думали ми, зробимо основну частину свята в хаті, а ігри та десерти - у саду. Тоді матимемо час заново накрити столи для десерту, не забираючи часу у гостей.
Час вечірки обмежений кількома годинами. Як за такий час показати традиції українського дівич-вечора? Найперше, я проглянула масу серйозної літератури про українські традиції. Також дізналась, що у кількох сім"ях вже були спроби робити український дівич-вечір для американських гостей. Навіть наймали групу жінок, яка знала старовинні обрядові пісні. І що з того вийшло? Американські гості чемно сиділи і шаблонно усміхались, але було все це для них монотонним і незрозумілим. Вечірка не вдалась. Що робити?
Рішення було таке: На основі усього, що знала тепер йти за власно побудованим сценарієм вечірки. Склала план вечірки (подам його далі) та почала з тих його деталей, які треба було зробити заздалегідь та які потребують багато часу та зусиль.
Найперше, це оформлення приміщення. Стало в пригоді те, що готуючись до весілля я вже вишила сардак, зробила вінки, придбала у Коломиї і Косові рушники та дещо з українського одягу. Тепер я мала досить усього для створення настрою українського передвесільного свята.
Українці старої діаспори (а саме вони більше намагаються зберегти українські традиції) мають у своїх будинках та церквах українські "куточки-виставки", в яких є вбрані відповідно манекени. То виглядає гарно. Проте, у мене і хата мала, і манекенів немає. Тому прийняли рішення "показати" українських наречених через одяг, аксесуари і фото, розташованих на фоні дзеркальної стіни (лише вона була у мене придатною для цього).
Центральною частиною були "він" і "вона" - тобто їх весільні українські однострої. Поміж тим - решта українського вбрання - тайстра, вінки, запаски, постільці, крисаня тощо.
На вішалці для одягу прилаштували:
1. сардак із пов"язаним рушником рукавом - символізував "подавання" рушників сватам, згоду дівчини вийти заміж за парубка.
2. набір вишитих українських сорочок та віночків, які мали одягнути дружки, коли приїдуть на вечірку.
Усе мало бути "під рукою", щоб реалізація сценарію вечірки була жвавою.
Тепер покажу деякі деталі нашої маленької композиції.
Із тайстри виглядають гілки "буковинських" смерічок. Біля них - притулилась пара молодят. Такі сувеніри отримували всі гості вечірки, коли прощались та їхали додому. А для дружок приготували ще й набори українських цукерок.
Ці сорочки є "парними" - вишитими в одному стилі і призначені для наречених.
Постільці та капчури. До речі, чи ви знаєте, що постільці виготовляються із одного суцільного шматка шкіри?
Внизу фрагмент вишивки рушника - обов"язкового атрибута і сватання, і дівич-вечора, і весілля.
Чільце на фоні кептаря.
Край рукава сорочки, вишитої цятками (бісером) в буковинському стилі.
Оскільки весь цей одяг та аксесуари, хоч і є символом дійства заручин, але є незрозумілими для американців без пояснень (а пояснення були б нудними), то вирішили його включити "в дію" через фото. Які фото? Це фото наречених, одягнених у ці виставкові однострої. Таким чином, гадалося, гостям буде більш зрозуміло як проходить пов"язування рушників, плетення дружками вінків, прикрашання весільного деревця, прощання нареченої із батьками та подяка їм (тобто усе, що присутнє на українському дівич-вечорі і що неможливо розгорнути тут - у цьому обмеженому часі і просторі).
Частину фото (див вгорі) було виготовлено на спеціальному полотні з гарною, рельєфною фактурою. Звісно, все робилось заздалегідь (фотографування наречених, котрі ніколи не мали для цього часу, замовлення фото на полотні у спеціальному сервісі). Решта фото було зроблено у традиційному стилі та розкладено для огляду. Деякі з них - нижче.
Ми сподівались, що завдяки цим фото, американська частина гостей зможе краще уявити красу національного одягу та колорит українських традицій передвесільного періоду. Поряд із виставкою одягу, ми розмістили ще й цю картину ("В Карпатах". Олія): її написала наречена після одного з відвідувань України (саме цей кінь гуляв у буковинських Карпатах) і цей кінь для нас особливий.
Вийшло так, що одна половина хати (вся довга її стіна) представляла Буковину з її барвами. Проте інша була настільки інакша за стилем, що це могло нівелювати наш задум надати хаті буковинського духу та барв. Що придумати, щоб ці половинки зв"язати? І от виникла ідея - пташки, казкові пташки які перельотом пов"язують зиму і весну, землю і воду... Україну і Америку.
Пошукала на інтернеті як робити пташки з паперу і... прийшла до думки, що хочу зробити мої власні.
Вечорами після роботи я робила пташки. Чоловік посміювався, проте я мала реалізувати свою ідею. Пташки мали бути дуже різними за кольорами та підвішувались на непомітних нитках до стелі, щоб було враження ніби їх табунець вилетів із буковинського різнобарв"я та подався до сонячного материка за океан.
Оце "сонячний материк" за океаном. Чоловік кілька років тому, якраз виготовив нові карнизи на вікна та штори. Ми використали декоративні тканини із ІКЕА, бо дуже хотілось чогось сонячного і світлого, водночас природного і лагідного. Отже, пташки полетіли до наших сонячних вікон, що на протилежній стіні.
Я не знаю, чи хто прочитував ті ідеї, які було закладено в оформлення кімнати, але для нас було важливо, щоб створена атмосфера допомогла нашій дівчинці бути і в Україні, і у США - щоб наша любов і турбота сприймалась як така, що йтиме за нею всюди як ці перелітні казкові птахи.
Що ще ми могли зробити заздалегідь? Звісно - це музика та ігри! Яке українське свято без музики і яке американське свято без ігор? Отже, потрібно було і перше, і друге. Пошук зайняв немало часу і от що з того вийшло.
Це - Інеса. Скрипалька із-під Нью-Йорка. Нам дуже поталанило, що вона погодилась приїхати на нашу вечірку. А у процесі перемовин з нею ще й виявилось, що вона з рідного нам краю, що має прекрасну музичну освіту, що знає українські традиції, що має буковинський однострій, що її дідусь вчив гри на скрипці самого Володимира Івасюка, що .... вона просто чудова людина! З нею ми й узгодили музичну частину нашого сценарію. Вона дала нам слушні поради щодо вибору мелодій.
Основні пункти плану були такі:
1. Зустрічаємо наречену біля заквітчаних воріт (нагадаю, вечірка - для нареченої є сюрпризом). Виконується один із весільних маршів (так на Буковині зустрічають гостей).
2. Гості сідають до столу (накрито епітайзер). Коротко розповідаємо як проходить дівич-вечір в Україні і реалізуємо деякі його елементи:
- дружки одягають заготовлені для них вишиті сорочки та вінки,
- мама одягає вінок нареченій.
- наречена сідає на підготовлений стілець вкритий вишиваною подушкою, а українці (скорочені тексти пісень вже на столі) співають їй. Ми обрали кілька пісень із скороченим текстом: "Висить ябко висить" - про те, що яблуко має впасти, дівчиина ж - відірватись від батьків і вийти заміж. "Горіла сосна, палала..." - про те, що дівчина піде у незнайомий світ і багато чого залишиться позаду. "Вже би м була їхала, вже би м була йшла"...- дівчина вже готова йти з батьківської хати, але має подякувати і батькам, і хаті рідній, і всьому, що було їй близьким. Коли виконується остання пісня, наречена встає і кланяється усьому тому, про що співається. Акцентується подяка і уклін батькам.
- дружки виносять зелене деревце, яке починають заквітчувати (на скрипці виконуються весільні мелодії) і наречена, як велить традиція прикрашає верхівку двома (зв"язаними докупи) червоними квітами, що символізає єднання закоханих. Деревце відставляють убік, воно буде потрібне вже на весіллі.
3. Проводимо спеціальні ігри (2 українські та 2 американські). Ігри заготовлялися заздалегідь. Українські є традиційними - дружки вибирають пташок і читають на записках біля них, яким буде їх майбутній наречений; інша - виходять у сад із калачем та розповідають, що побачили через його дірочку, а наречена розгадує ті "символи" і розповідає з якого краю приїде наречений до кожної.
Американські ігри не мають давньої традиції, вони дуже інакші. Бланки цих ігор приводяться нижче.
4. Дружки і наречена займають свої місця за столом і починається частування. Подаються головні блюда. Грає музика - виконуються українські народні мелодії, а також американські у стилі "кантрі".
5. Слово татові: Він вітає усіх із святом Мам (наша вечірка співпала із цим святом, яке дуже шанується у США) і виконує пісню "Росте черешня в мами на городі". Її підхоплює наречена та усі, хто знає мелодію (листи із текстами тут же роздаються). Пісня виконується спершу українською мовою, потім англійською. Переклад тексту на англійську попередньо було зроблено нареченою.
6. Відкривання подарунків та подяки. Наречена відкриває усі подарунки (дружки допомагають) та для кожного гостя знаходить особливі слова подяки.
7. Десертний стіл.
8. Прощання із музикою біля воріт.
Я привела цей план для того, що може він стане комусь у пригоді. Він простий, а проте, я потратила немало часу перш ніж його прийняла. Адже потрібно було у кілька годин вкласти головні події традиційного дівич-вечора, зробити його більш модерним, зрозумілим та цікавим для американців. Мені здається, гостям сподобалось. В усякому разі американці казали, що вечірка було ніби маленьке весілля і вони могли заглянути до України.
Тепер, коли відомий загальний план вечірки, проілюструю фотографіями окремі його частини.
Того дня все-таки (як ми й очікували) падав дощ. Але то був не дощ, а злива весь день! Отже, про десерт у саду довелось забути. Вся вечірка мала бути в хаті. Але гості вийшли на дощ зустрічати наречену.
Інеса грає для нареченої.
Наречений, виявилось, приїхав із нареченою. Думаю, обоє були вражені такою зустріччю!
Готуємось сідати до столу.
Це місця для нареченої та дружок.
Без Інесиної скрипки це свято не було б таким колоритним.
Вінок для нареченої, яка скоро стане дружиною і "пов"яжеться хусткою".
Інеса грає і всі співають "...під білий вилян під хустку, більш не підете за дружку..." Щоправда, при цьому ніхто не сумує, як це (розповідала моя бабуся) робили в давнину.
Дружкам так сподобались українські національні строї, що не хотіли й знімати.
От які гарні американочки у віночках!
Наречена прив"язала дві червоні (обов"язково червоні!) квітки до вершечка деревця.
Це ритуал. Весільне деревце має особливе значення на весіллі і після нього. З весільним деревцем танцюють дружби, а потім до заходу сонця його піднімають на найвище дерево чи дах, щоб там воно зоставалось довго-довго.
Тепер - ігри.
Це роздруковані бланки двох американських bridal-ігор. За ними зрозуміло які їх правила. У них грали усі бажаючі. Переможці отримували "обручальні" перстені.
А тут заготовки для українських традиційних ігор - із пташками та калачами. Це ігри для дружок. Побудовані за розповідями нашої бабусі, котра жила на Вінничині.
Ну а далі - частуйтеся любі гості! Набувайтеся!
Після цього я відповідала лише за вчасну "переміну блюд", а наш татко мав ще одну відповідальну місію, то ж не розслаблявся...
Адже його оточували жінки - вже мами чи мами майбутні. Він готувався їх вітати із святом Мами.
Виконується пісня "Росте черешня в мами на городі". Наш тато даремно хвилювався. Вийшло дуже гарно, адже він досвідчений хорист знаменитого найстарішого українського хору Америки "Прометей".
Ми з дівчинкою-нареченою підкріпили приспів англійського перекладу пісні. Я бачила, що деякі американські мами плакали. А й справді, який чудовий текст цієї пісні! Нагадаю: сл. Микола Луків, муз. Анатолій Горчинський. Заспівайте своїм матусям на їх свято!
А потім був десертний стіл.
Українські гості одразу запропонували допомогу у його підготовці. Ось такі солодощі приготували усі разом. Тут є традиційні рогалики із яблуками, горіховий тор, наполеон із справжнім заварним кремом, легкий та ніжний бісквіт, торт "Вишенька" із свіжими вишнями та знаменитий і любий в українській діаспорі сирник із вишнями та м"ятою. Цими солодощами представлено кілька регіонів України - рецепти із Черкасчини, Буковини, Лемківщини, Львівщини, Вінничини, Київщини, Чернігівщини... З тих куточків, звідки прибували українці (наші гості) на цей континент.
Українці Америки дуже бережуть свої традиції. У багатьох містах діють Українські Культурно-освітні центри, суботні школи, громадські організації для дітей та молоді, табори, театри та хори, танцювальні ансамблі тощо. У багатьох сім"ях бережуть українську мову впродовж 3-4 поколінь. І це при тому, що далеко не завжди сім"я є українською, частіше тато чи мама є американцями чи то італійського, чи то німецького, чи то польського чи ін. походження. І в таких сім"ях домашньою мовою дітей є українська. Сім"я, яку збираються будувати наші наречені також змішана. Ми б дуже хотіли, щоб їх майбутні діти знали українську мову.
А цей дуже спеціальний торт для нареченої та дружок приготувала українка зі Львова. Оскільки вона - художник, то от так його "виписала".
Ось вона. Я їй дуже вдячна за допомогу. А наречена була вражена, яким розкішним був той торт!
Після десерту заключна частина вечірки - подяки.
На дівич-вечір гості приходять із подарунками (це гроші, або речі із списку наречених - я писала в попередньому огляді, що такий список готується за рік-два до весілля і розміщується на спеціальному сайті). Наречена розкриває усі подарунки, дякує кожному гостю зокрема та говорить про те, як їй дарунок подобається, як згодиться у сімейному житті. Всі радіють, жартують.
Дружки і тут допомагають - збирають упаковки, прикраси, все впорядковують.
Інесса грає нам прощальної і всі від"їздять. Завтра - на роботу. Ми втомлені, але щасливі. Сподіваємось - вечірка вдалася.
Кілька фото на прощання. Спасибі Інесі!
Спасибі дружкам за допомогу і радість бути разом!
Нехай щастить нашій дівчинці!
От такою була сюрприз-вечірка! А дощ - то хороша прикмета. Коли ж не дощ, а злива то може ще краще?
Дякую, хто залишався з нами.
Буду рада, якщо комусь згодиться наш огляд про дівич-вечір (bridal shower).
Продовження - Частина 4. Вінчання в церкві.
Всі теми про весілля в Америці - тут